Історія одного реставратора

«Раніше ми працювали у військовій частині, де не було ані світла, ані опалення, ані води… Тож це ще дуже добрі умови для роботи», каже пані реставратор підсуваючи відро під темну від дощів пляму на стелі. «Обережно, цей шматок може відпасти в будь-який момент», - попереджає вона.

Приміщення, люб’язно надане Державному науковому центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф в оренду, більше нагадує давно забуте людьми кладовище дерев’яних предметів побуту. Якби не працівники музейного відділу, які не зважаючи на стелю, що протікає, і холод продовжують працювати. І ще одне – речі, ті дерев’яні предмети побуту, то не просто речі, а зразки зникаючої народної культури поліщуків – етносу, який населяв Полісся до того, як страшна та ненаситна атомна станція не забрала у цих людей все, починаючи з території, хатин, садів, малої батьківщини і закінчуючи традиціями, які сягають глибини віків. Десятки дерев’яних діжок та ступ, жаки для ловлі риби та дерев’яні, автентичні човни, сотні рушників, божників, ікони та картини…і скрині. Десятки найрізноманітніших скринь, які й реставрує пані. Вона захоплено розповідає про свої роботи і майже силоміць (хоча ніхто й не опирається) веде показати фотографії «до та після» її роботи.

Проект «Сталий розвиток місцевих громад через актуалізацію культурної спадщини» за фінансування ЄС не дивлячись на всі перепони, подолавши нездоланні бюрократичні джунглі, нарешті розпочинає ремонт приміщення для створення постійно діючої виставки зразків народної культури Полісся та фондосховища, в якому не треба буде підставляти відра під дощ зі стелі, в якому будуть стелажі та кондиціонери. Виставки, на якій всі ці прекрасні речі будуть мати своє окреме місце, виставки куди можна бути прийти і запишатись своєю культурою, яка зможе хоч і не відродити, але хоча б зберегти пам’ять про нашу спільну спадщину.

Більше шукайте на сайті проекту.